Історія про мету і мотивацію, або Особливі інтереси особливого хлопчика

    Переглядаючи давні фотографії в пам'яті телефона, я знайшла два об'єкти з LEGO, які минулого року ми робили із Сашею якраз за місяць до весняного локдауну. Тож саме про цю історію і вирішила написати. Чому? Бо під час дистанційки, яка ще триває, ми часто губимося, втрачаємо дисципліну та контроль, знаходимо безліч причин для виправдання своєї ліні, а то й взагалі не маємо цілей у житті (або вони лише умовні!).  Де ж тоді братися  мотивації чи бажанню! 

    Тож, шановні читачі, ставте цілі і  досягайте їх не лише в навчанні! Сподіваюсь, моя маленька історія вам у цьому допоможе.

     А було це взимку минулого року... Приходячи  на заняття в ресурсну кімнату з Сашею, я спостерігала за його постійним бажанням конструювати.

    Одного разу в лютому, після проходження курсу "Коучинг. Мислення переможця" Ю. Боровик, я запитала хлопчика про те, чи хоче він побудувати пожежний комплекс із  LEGO, і отримала  від Саші радісну посмішку та ствердну відповідь.

    Сказано - зроблено! Ми  завчасно ознайомилися зі  схемами конструктора, оцінили рівень їх складності і вирішили до 15 березня 2021 року завершити роботу та сфотографувати результат!

    Отож ми мали конкретну мету та її візуалізацію у вигляді  зображення на картинці,  кінцевий термін  виконання, план конструкції,  радісні передчуття  Саші та мої.

    І от почався сам процес...

    Тут ще треба написати про мотивацію, адже ми могли "злитися" вже на першому-другому тижні (почали 15 лютого). З-поміж низки причин, які могли б нам завадити, можна виділити наступні:  дрібні деталі, з яких найнеобхідніші були давно вже втрачені, дистанційка на два дні у зв'язку з погодою, інші форс-мажорні обставини...

    Але!

  Треба було бачити, з яким ентузіазмом працював Саша з конструктором: міцно поєднував дрібні елементи, охоче підбирав деталі на заміну втраченим, сперечався, погоджувався, поглядав на картинку, порівнював,  жваво розмовляв про остаточний результат, цікавився наближенням кінцевої дати ...

    Я його постійно та щиро мотивувала: хвалила, підтримувала віру в його старання, звертала увагу на здібності до конструювання... Підбадьорювала, жартувала, контролювала динаміку створення елементів за планом, щоб "здати проєкт в терміни".

    Як же цікаво було спостерігати за Сашею, який після кожного заняття продукт своєї творчості дбайливо і трепетно переставляв зі столу на полицю, щоб молодші учні не зіпсували такий бажаний результат! На новому місці він ще раз самостійно  поправляв усі  похилені деталі, відходив подалі і милувався зробленим.

    Щоразу після  закінчення заняття хлопчик цікавився, коли ж прийдемо  наступного разу, а кожний понеділок  починався з питання: "Коли ж підемо конструювати?"

   Нарешті ми вклалися в терміни: 15 березня закінчили наш пожежний комплекс, сфотографували і показали дирекції, класному керівнику, однокласникам Саші. Їх позитивні відгуки відображалися на його обличчі щирою посмішкою. Було видно, що він задоволений кінцевим результатом і собою!

    До речі,  пізніше ми зробили ще один об'єкт. Правда, менший, але з таким же захопленням та ентузіазмом!

    А що чи хто мотивує вас?